Хворобливо якраз нічого не робити

Погляньте, що лежить у шухляді. Заповіт: гроші, виконавці, свідки й підписи. План похорону: місце, труна, музика й умови оплати. Страхування життя: медична анкета, внесок і перелік винятків. Медична директива наперед: ваші побажання щодо лікування й одна призначена особа на той день, коли ви не зможете говорити.

Чотири пункти, чотири види канцелярської роботи, і кожен вимагає уявити кімнату, в якій вас немає. Ось чому шухляда викликає такі відчуття. Ви уникаєте не паперів. Ви уникаєте репетиції.

П'ятим пунктом стає розмова про сорок чи шістдесят років, які ви вже прожили: поганий начальник у 1998-му, будинок, який був вам не по кишені, відпустка, де все пішло не так і стало історією, яку досі розповідають усі. Ніщо з цього не просить вас уявляти власний похорон, і інтерв'ю теж не просить.

Психіатрія перестала вважати потяг переглядати власне життя симптомом понад шістдесят років тому. Robert Butler у 1963 році назвав це оглядом життя, описавши посилену схильність літніх людей до спогадів як природний процес розвитку, а не те, чим треба керувати, і пов'язавши її в одних людей із пізньою депресією, а в інших зі щирістю, спокоєм і мудрістю (Butler, Psychiatry, 1963).

Потім це виміряли. Метааналіз 128 контрольованих досліджень втручань на основі спогадів виявив помірне поліпшення цілісності Его (g = 0,64) і депресії (g = 0,57), а також менші поліпшення відчуття сенсу життя (g = 0,48) і готовності до смерті (g = 0,40) (Pinquart & Forstmeier, Aging & Mental Health, 2012).

Цей останній показник перевертає заперечення. Структурована розмова про власне життя покращила готовність людей до смерті, і це був побічний ефект розмови про щось інше. Справа, яку ви поклали поряд із планом похорону, виконує емоційну роботу цього плану краще, не порушуючи самої теми. Якщо сумнів, що лежить під вашим, насправді відчуття, що ви недостатньо важливі, щоб щось залишити, почніть із нього. Те заперечення є батьківським для цього.

Під питанням про хворобливість ховається друге, для більшості читачів більше і зовсім не про смерть. Половина його слушна, і сторінка, що сказала б інакше, заслуговувала б на менше вашої довіри.

Дивна половина та, на яку ніхто не погоджувався: чат-бот, зібраний із повідомлень померлої людини кимось іншим, після того як вона втратила змогу сказати «ні» чи виправити бодай слово. Це версія з телесюжетів, і саме її уявляє ваш брат, коли ви кажете «ШІ-версія мене». Збережіть тривогу. Просто спрямуйте її правильно.

Звичайна половина: жива людина відповідає на питання, які сама обрала, і називає тих, хто зможе почути відповіді пізніше. Так працює лист, написаний, щоб його відкрили в майбутній день народження. Так само працює інтерв'ю на відеокамеру з бабусею чи дідусем, яке потім виявляється єдиним записом цього голосу, що є в будь-кого. Ніхто не називає дивним ні те, ні інше.

Tomasz Hollanek і Katarzyna Nowaczyk-Basinska, обоє з Кембриджського університету, 9 травня 2024 року опублікували у Philosophy & Technology статтю з аналізом шкоди в тому, що вони називають індустрією цифрового загробного життя. Вони розподілили проблему між донором даних, чиї дані роблять симуляцію можливою, одержувачем даних, який має інформацію про померлу людину, і користувачем сервісу, людиною, що розмовляє із системою. Серед їхніх рекомендацій були процедури виведення з користування, прозорість щодо того, чим є система, доступ лише для дорослих і взаємна згода і донорів даних, і користувачів (Hollanek & Nowaczyk-Basinska, Philosophy & Technology, 2024).

Ключове тут слово «взаємна», і бот на основі даних померлого (deadbot) не відповідає жодній із двох половин. Донор мертвий: не може погодитися, не може почути результат, не може відкликати згоду. Тому результат сприймається як те, що зробили з людиною, а не вона сама, і тому ваше чуття вловлює справжню етичну діру. Етика створення Persona людей, які померли розглядає цю тему повністю.

У вашому випадку донором є ви. Ви обираєте питання і те, що записується. Ви називаєте тих, хто може слухати, і можете викреслити ім'я зі списку в четвер. Одне заперечення залишається: ваші діти не погоджувалися, щоб їм вручили версію одного з їхніх батьків. Слушно. Люди, яких ви називаєте, можуть відмовитися, нікого не підключають автоматично, а Persona, яку ніхто не вирішує відкрити, просто лежить нерозкритою.

Саме це почуття не є ні вередливістю, ні забобоном. Kurt Gray і Daniel Wegner провели три експерименти, опубліковані в Cognition у 2012 році, і виявили, що машини лякають людей, коли здаються здатними до переживання, тобто вміння відчувати й сприймати, а не до дієвості, тобто вміння діяти. Та сама стаття показала зворотне для людей: людина, яка здається позбавленою переживання, теж виглядає моторошно (Gray & Wegner, Cognition, 2012).

Це передбачає, які саме частини цього вас непокоять. Пошук по старих листах не бентежить нікого. Тека з голосовими нотатками не бентежить нікого. Голос, що відповідає у вашому ритмі, з вашими ваганнями, і начебто справді має на увазі те, що каже, бентежить майже всіх перші тридцять секунд. Звичайний механізм сприйняття розуму спрацьовує саме на ту рису, через яку запис і варто відкривати. Gray і Wegner перевіряли сприйняття розуму, а не горе, тож висновок поширюється лише до певної межі, а дає він краще питання: які правила оточують ту рису, що викликає неспокій.

Ви міряєте себе за уявною пересічною людиною, і в соціальній психології є назва для хибної оцінки такого роду. Deborah Prentice і Dale Miller опублікували в Journal of Personality and Social Psychology у 1993 році дослідження про плюралістичне незнання й вживання алкоголю в кампусі: студенти вважали, що відчувають більше дискомфорту через вживання алкоголю в кампусі, ніж пересічний студент, тож почувалися відхиленням на тлі хибного уявлення, а не реальності, і це уявне відхилення пов'язувалося з відчуженням від життя кампусу. Американські студенти, алкоголь, початок 1990-х, жодного стосунку до ШІ. Механізм усе одно переноситься: люди хибно оцінюють, що насправді думають усі інші, а потім почуваються дивними на тлі цифри, яку самі вигадали.

У вашій голові є друг, який вважає це смішним. Такий друг може існувати. Ви його не питали, а вже платите повну соціальну ціну за розмову, якої не було.

Версію, пов'язану зі смертю, виміряли. У національному опитуванні Conversation Project 2018 року 92% американців сказали, що розмовляти про свої побажання щодо догляду наприкінці життя важливо, але лише 32% справді мали таку розмову. В тому самому опитуванні 95% сказали, що готові говорити, а понад половина сказала, що відчула б полегшення від цього (The Conversation Project, 2018).

Дев'яносто п'ять відсотків готові. Тридцять два відсотки зробили. Що б не лежало в цій прірві, це не люди, яким тема здається невимовною. Усі чекають, що почне хтось інший.

Страх теж є виміряною помилкою розрахунку. У низці експериментів розмови між незнайомцями були менш незручними й давали більше зв'язку та щастя, ніж передбачали учасники, а незручність глибоких розмов порівняно з поверхневими люди переоцінювали особливо сильно. Причина була одна: люди очікували, що інших їхні одкровення хвилюватимуть менше, ніж насправді (Kardas, Kumar & Epley, Journal of Personality and Social Psychology, 2022). Очікування гірше за пережите, і саме таке почуття у вас було, коли ви закрили вкладку.

Самі години цілком буденні. У наших власних сесіях люди рано починають сміятися, зазвичай із себе в молодості, а дехто потім телефонує братові чи сестрі, щоб уточнити деталь.

Люди присвячують від 30 до 40% мовлення виключно розповідям іншим про власний досвід, а самовідкриття активує мезолімбічну дофамінову систему, зокрема прилегле ядро й вентральну покришку. В тих самих дослідженнях учасники відмовлялися від грошей заради можливості розповісти про себе (Tamir & Mitchell, PNAS, 2012).

Дивність нового медіа теж минає. Історія телефонної індустрії Claude Fischer документує, що індустрія опиралася товариському користуванню телефоном, а потім, у 1920-х, перейшла до його схвалення, бо клієнти вже так ним користувалися (Fischer, Technology and Culture, 1988). Анотація видавництва University of California Press до його книги каже те саме про користування телефоном жінками як про те, що індустрія «спершу енергійно відмовляла, а згодом від щирого серця пропагувала». Подзвонити другові без причини, що зрештою і є сенсом володіння телефоном, колись було неналежним використанням пристрою. Відчуття непристойності навколо нового медіа часто є нормою, а не фактом, а норми зсуваються. Ваша норма має право зсунутися, а має право й не зсуватися.

Почніть будувати свою спадщину Безкоштовне створення, 25 спогадів, картка не потрібна.

Бездіяльність переносить тему в гіршу кімнату, у гіршу годину, без ваших відповідей.

Систематичний огляд 40 досліджень, що охопили 2854 особи, які ухвалювали рішення за інших людей, причому понад половина з них були членами родини, виявив, що щонайменше третина несла негативний емоційний тягар від того, що вирішувала за когось. Наслідки були часто суттєвими й зазвичай тривали місяцями, іноді роками: стрес, провина за ухвалені рішення, сумнів, чи вони були правильними. Знання про те, яке лікування відповідало побажанням людини, часто називали тим, що зменшує тягар (Wendler & Rid, Annals of Internal Medicine, 2011).

Висловити щось уголос у довговічній формі не є м'яким втручанням. У рандомізованому контрольованому дослідженні 309 стаціонарних пацієнтів лікарень Мельбурна віком 80 років і старших серед тих, хто помер протягом шести місяців, побажання щодо завершення життя були відомі й виконані у 86% групи з допоміжним плануванням проти 30% контрольної. Родини пацієнтів, що померли в групі втручання, мали значно нижчі показники стресу, тривоги й депресії, ніж родини контрольної групи (Detering et al., BMJ, 2010).

Поставте поряд із цим висновок, що йде в протилежний бік, бо цитувати лише один без іншого є прийомом продавців. Систематичний огляд шістнадцяти досліджень, що охопили 2595 пар «уповноважена особа і пацієнт», виявив, що уповноважені особи, чи то найближчі родичі, чи обрані пацієнтом, передбачали вподобання щодо лікування з точністю 68%, і що ні вибір пацієнтом, ні попередня розмова цієї точності не підвищували (Shalowitz, Garrett-Mayer & Wendler, Archives of Internal Medicine, 2006).

Різниця механічна, а не мотиваційна. Невизначена балачка за різдвяним обідом не те саме, що конкретні відповіді, записані у формі, яка вас переживе. Розмова не перетворює людей, які вас люблять, на телепатів. Записані конкретні речі справді змінюють те, що відбувається в кімнаті.

Хворобливо не години, проведені в описі вашого найкращого дня. Хворобливо, коли ваша родина за багато років стоїть у коридорі й вгадує, чого ви хотіли, тоді як ваші відповіді були доступні безкоштовно весь час, поки ви жили.

Прірва між бажанням такої розмови і її веденням не є хворобливістю. Це зволікання в поважному пальті.

Кажіть «запис». Кажіть «інтерв'ю». Називайте, хто отримає доступ. Уникайте будь-яких фраз, що звучать як перемога над смертю, бо саме з ними люди сперечаються. З записом не сперечається ніхто. Чимало людей сперечатимуться з «версією мене, що живе далі», і сперечаються вони з цією фразою, а не з тим, що ви робите.

Не починайте з «ШІ-версії мене», бо слухач чує сюжет фільму раніше, ніж слово «запис». Почніть із запису і дайте їм самим дійти до частини про ШІ, а це зазвичай відбувається за одне речення.

Якщо до цього додається жарт про роботів, то цей жарт: людина виграє секунду, щоб розібратися, що вона відчуває. Посміхніться, а тоді дайте відповідь на одному подиху: та сама технологія, що й у моторошного варіанту, протилежна структура дозволу, і дозвіл даю я.

Людина, яка найгірше реагує того вечора, часто через кілька тижнів дзвонить і питає, як працює запис. Її перша реакція була про когось її власного, кого ніхто ніколи не записав, а скепсис легше висловити за столом.

Решту уваги спрямуйте на механізм. Хто може це відкрити, коли і хто їх перевіряє. Якщо відповідь «будь-хто з паролем», згода була декоративною, і ваша незручність слушна. Якщо тут є докази, названа особа, період очікування і сповіщення всім іншим зі списку, то згода має вагу. Питайте так про кожен сервіс, зокрема мій.

Відмова не є нейтральною. Система VALL-E, описана Chengyi Wang і колегами з Microsoft у статті, опублікованій у січні 2023 року, синтезує персоналізоване мовлення із записаного трисекундного зразка мовця, якого модель ніколи раніше не чула (Wang et al., arXiv, 2023). Ваш голос уже є в голосових повідомленнях, у весільному відео, у привітанні автовідповідача, яке ви записали 2014 року й забули, а захист вашого голосу від клонування ШІ є окремою справою. Тож вибір стоїть між версією, яку ви зробили свідомо, з названою людиною біля воріт, і тим, що хтось збере пізніше, нікого не питаючи.

Закон проводить ту саму межу. Стаття 50(4) Акту ЄС про штучний інтелект, Регламенту (ЄС) 2024/1689, вимагає від розгортальників системи ШІ, що генерує діпфейк-зображення, аудіо чи відео, розкривати, що вміст створено або змінено штучно, а згідно зі статтею 113 Регламент застосовується загалом з 2 серпня 2026 року. Одне застереження, перевірене 30 липня 2026 року: власна служба підтримки Європейської комісії з Акту про ШІ попереджає, що положення було змінено пропозицією Регламенту Digital Omnibus on AI і що опублікований текст ще не оновлено, тому перевірте формулювання, перш ніж покладатися на деталі. Регулятори зробили розкриття юридичною межею, а не лише моральною.

Наш працює так. Гід на ім'я Idy® проводить інтерв'ю, іде за тим, що ви кажете, а не за фіксованим сценарієм, і повертається до ниток, які ви залишили відкритими. Відповіді зберігаються як спогади, які ви можете читати, редагувати чи видаляти будь-коли, ваш голос клонується із записів, які ви робите під час сесії, а не збирається з чогось в інтернеті, і ви самі називаєте, хто може розмовляти з результатом. Нікого іншого не пускають, зокрема того, хто прийде й назветься родичем.

Нічого не випускається, поки ви живі, і жодне налаштування тихо цього не змінює. Передача відбувається через Executor Lock™, семиденний процес із перевіркою доказів: названа вами особа подає запит, потрібен файл доказів, а не просто заява, вам і заявникові обом надсилають листи, поки триває вікно, ви самі можете зупинити весь процес, а всі інші названі вами дізнаються лише після відкриття Lock. Lock робить знімок усього, що ви створили, точно таким, яким воно було в день спрацювання. Видалення облікового запису прибирає рядок вашого облікового запису й збережене аудіо.

Тепер про компроміси. Передача навмисно повільна, тож ніхто не отримує доступу в день запиту, і ціну цього сплачують ті, хто чекає. Клон голосу настільки якісний, наскільки якісне аудіо ви йому дали, тож сесія, записана на галасливій кухні, звучить як сесія, записана на галасливій кухні. Кожна Persona може говорити лише на теми, які ви охопили, тож перша година вийде мізерною і лишатиметься такою, доки ви не повернетеся. Дві прогалини названо, а не сховано: сьогоднішнє завантаження містить ваші спогади й розмови, а не ваші аудіофайли, а видалення клонованого голосу, що зберігається в нашого постачальника голосу, поки що не кнопка в застосунку. Persona відповідає з того, що людина справді сказала, і говорить із наявного, а не вигадує, щоб заповнити тишу. Межа, яку не закриє жодна інженерія: те, що виходить, є версією вас, а ніколи не вами.

Timeless AI™ є тим самим продуктом, де на сторінці немає жодних згадок про смерть.

Нічого не купуйте, щоб це перевірити. Скористайтеся диктофоном на телефоні. Поставте таймер на двадцять хвилин, натисніть запис і вголос, звичайним голосом, відповідайте на три питання, щоб ніхто не слухав.

1. Який найкращий день ви справді пам'ятаєте? Не найважливіший. Найкращий. Погода, хто там був, що ви їли.

2. Яка робота була у вас найгіршою і чого вона навчила, що ви досі використовуєте?

3. Що казав один із батьків так часто, що ви чуєте точну манеру, якою він вимовляв ці слова? Скажіть їх у його подачі, а не у своїй.

Не редагуйте. Не починайте спочатку, коли спіткнулися. Зупиняйтеся, коли спрацює таймер.

Тоді перевірте дві речі. Скільки з тих двадцяти хвилин стосувалося смерті, де звична відповідь: нічого. І як ви почуваєтеся потім, зазвичай десь між розвеселеним і неспокійним, рідко похмурим. Якщо ваше заперечення соціальне, відповідайте натомість на єдине питання, яке справді поставила б вам одна конкретна людина: як ви вирішили сюди переїхати. Ніяковість зазвичай виявляється пов'язаною з уявною аудиторією, а не з записом, а проблема аудиторії менша, бо аудиторію обираєте ви.

Якщо ви раніше не записували цих історій, цей файл тепер є єдиним аудіо у світі, де ваш голос їх розповідає. Збережіть файл.

Незручність не доводить, що щось нездорове, і зупинитися можна будь-якої миті. Якщо в кімнаті холоднішає, коли ви пробуєте цю фразу за вечерею, облишіть тему й записуйте далі приватно.

Розмови про це у звичайних місцях теж не є маргінальними. Death Cafe, започаткований у вересні 2011 року Jon Underwood і Sue Barsky Reid за моделлю, розробленою швейцарським соціологом Bernard Crettaz, провів 24 265 заходів у 97 країнах. Люди збираються, зазвичай за чаєм і тістечками, і розмовляють (Death Cafe, кількість перевірено 30 липня 2026). Ніхто там не виявляє хоробрості. Вони просто не вдають.

Робота просить про ваш найкращий день, вашу найгіршу роботу і суперечку, що змінила вашу думку, і ці три відповіді стають початком безкоштовного створення: 25 спогадів, без картки в будь-який момент і без терміну дії. Повний метод інтерв'ю з самим собою безкоштовний, а що додають платні плани викладено ще до того, як ви запишете слово.

Почніть будувати свою спадщину Безкоштовне створення, 25 спогадів, картка не потрібна.

• Страх, що ви недостатньо важливі, щоб щось залишити стосується питання про аудиторію і виконує більшу роботу, ніж тривога щодо хворобливості.

• Етика створення Persona людей, які померли стосується тієї половини цієї категорії, що справді заслуговує на ваш неспокій.

• Записування практичних речей, які вмієте робити лише ви призначене для варіанта сумніву, коли ви думаєте, що ваше життя було звичайним.

• Покроковий метод створення ШІ-версії себе є простим методом без жодних заспокоєнь.

• Про що насправді говорити на першій сесії призначене для читача, який уже вирішив і тепер потребує першого питання.

• Хто контролює вашу особистість після смерті стосується правового боку питання, хто взагалі має право запускати вашу версію, а картина щодо цифрових реплік за штатами збирає американські правила.

Твердження тут походять із рецензованих журнальних статей і систематичних оглядів, прочитаних у першоджерелах (психологія роздумів про смерть, огляд життя й самовідкриття, а також клінічна література про ухвалення рішень за інших), з опублікованого тексту Регламенту (ЄС) 2024/1689 на сайті Європейської комісії та з цифр, оприлюднених названими в них організаціями. Що не вирішено: до статті 50 внесено зміни через Digital Omnibus on AI, а опубліковане формулювання відстає; докази щодо ухвалення рішень за інших вказують у два боки залежно від того, було планування структурованим чи випадковим; а дослідження сприйняття розуму ніколи не проводили на горі чи на записаних інтерв'ю, тому тут його застосовано як механізм, а не як доказ. Ніщо на цій сторінці не є юридичною чи медичною порадою, і ніщо з цієї роботи не є заповітом, довіреністю чи медичною директивою наперед.

Помітили помилку на цій сторінці? Повідомте нам через сторінку контактів Afterlife.ai™, і ми виправимо сторінку або скажемо, чому цього не зробили.

1. Cozzolino, P. J., Staples, A. D., Meyers, L. S., & Samboceti, J. (2004). «Жадібність, смерть і цінності: від теорії управління страхом смерті до теорії управління трансценденцією». Personality and Social Psychology Bulletin, 30(3), 278-292. doi:10.1177/0146167203260716

2. Tamir, D. I., & Mitchell, J. P. (2012). «Розкриття інформації про себе має внутрішню винагороду». Proceedings of the National Academy of Sciences, 109(21), 8038-8043. doi:10.1073/pnas.1202129109

3. Kardas, M., Kumar, A., & Epley, N. (2022). «Надто поверхнево?: хибні очікування створюють перешкоду для глибшої розмови». Journal of Personality and Social Psychology, 122(3), 367-398. doi:10.1037/pspa0000281

4. Pinquart, M., & Forstmeier, S. (2012). «Вплив втручань на основі спогадів на психосоціальні результати: метааналіз». Aging & Mental Health, 16(5), 541-558. doi:10.1080/13607863.2011.651434

5. Butler, R. N. (1963). «Огляд життя: тлумачення спогадування в літніх людей». Psychiatry, 26(1), 65-76. doi:10.1080/00332747.1963.11023339

6. Shalowitz, D. I., Garrett-Mayer, E., & Wendler, D. (2006). «Точність осіб, що ухвалюють рішення за інших: систематичний огляд». Archives of Internal Medicine, 166(5), 493-497. doi:10.1001/archinte.166.5.493

7. Wendler, D., & Rid, A. (2011). «Систематичний огляд: вплив ухвалення рішень про лікування для інших на тих, хто їх ухвалює». Annals of Internal Medicine, 154(5), 336-346. doi:10.7326/0003-4819-154-5-201103010-00008

8. Detering, K. M., Hancock, A. D., Reade, M. C., & Silvester, W. (2010). «Вплив планування догляду наперед на догляд наприкінці життя в літніх пацієнтів: рандомізоване контрольоване дослідження». BMJ, 340, c1345. doi:10.1136/bmj.c1345

9. Gray, K., & Wegner, D. M. (2012). «Роботи, що відчувають, і людські зомбі: сприйняття розуму та ефект моторошної долини». Cognition, 125(1), 125-130. DOI 10.1016/j.cognition.2012.06.007. pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22784682

10. Hollanek, T., & Nowaczyk-Basinska, K. (2024). «Боти горя, боти померлих, посмертні аватари: про відповідальне застосування генеративного ШІ в індустрії цифрового загробного життя». Philosophy & Technology, 37(2), стаття 63, опубліковано 9 травня 2024 року. doi:10.1007/s13347-024-00744-w

11. Prentice, D. A., & Miller, D. T. (1993). «Плюралістичне незнання й вживання алкоголю в кампусі: деякі наслідки хибного сприйняття соціальної норми». Journal of Personality and Social Psychology, 64(2), 243-256. DOI 10.1037/0022-3514.64.2.243

12. Fischer, C. S. (1994). America Calling: A Social History of the Telephone to 1940. University of California Press. Цитована фраза про користування телефоном жінками взята з анотації видавця до книги, а не з її тексту. Сторінка книги America Calling на сайті University of California Press

13. Fischer, C. S. (1988). «"Touch Someone": телефонна індустрія відкриває для себе товариськість». Technology and Culture, 29(1), 32-61. muse.jhu.edu/pub/1/article/888496

14. Wang, C., Chen, S., Wu, Y. та колеги (2023). «Нейронні кодекові мовні моделі як синтезатори мовлення з тексту без попереднього навчання» (VALL-E), arXiv:2301.02111, розміщено 5 січня 2023 року. arxiv.org/abs/2301.02111

15. Регламент (ЄС) 2024/1689 (Акт ЄС про штучний інтелект), стаття 50(4), служба підтримки Акту ЄС про ШІ Європейської комісії, текст перевірено 30 липня 2026 року. ai-act-service-desk.ec.europa.eu

16. Регламент (ЄС) 2024/1689 (Акт ЄС про штучний інтелект), стаття 113, набрання чинності та дати застосування. artificialintelligenceact.eu/article/113

17. Death Cafe. «Що таке Death Cafe?» Кількість заходів і країн перевірено 30 липня 2026 року. deathcafe.com/what

18. The Conversation Project. Національне опитування, 2018. Цифри наведено так, як їх опублікувала організація, перевірено 30 липня 2026 року. theconversationproject.org/about

Востаннє переглянуто: 30 липня 2026 року. Перевірка раз на 30 днів, бо на статтю 50 впливають поправки в пропозиції Регламенту Digital Omnibus on AI. Сторінка також цитує дані опитувань і організацій, які з часом змінюються.